Кращі кадри з дрона у мене виходять саме тоді, коли руки і ноги починають трястися від страху і я починаю просити кого-то сильно тримати мене за руку. В цей раз мені допомагала Віка: «Все нормально, я тебе бачу, ти не вріжеш в стіну!» Потрібно було залетіти в просвіт між дзвіницею та церквою, опуститися і не звертати уваги на птахів і сходять з розуму від туману датчики. За півгодини до цього я вже грюкнули два рази дрон об асфальт, погнула задні пропелери, а втрату зв’язку я за проблему вже не вважаю. Але мені потрібна була саме така картинка!